Блог вчителя біології Тарасюк Любові Іванівни: Друковані матеріали

Тарасюк Л.І.

Стаття

Минуле і сучасне Бірківського заказника

На Поліссі похмуре болото,

Пів-Полісся вода залила.

Тільки де-не-де хутір самотній,

Тільки де-не-де клаптик села.

Очерет мені був за колиску:

Я в ньому родився і зріс

Я люблю свою хату поліську

І мовчазний зажурений ліс…

Д. Фальківський

Багата і різноманітна природа Волинського краю: таємничі ліси і просторі заквітчані луки, численні озера з чистими, прозорими плесами. Незаймані поліські озерно-болотні ландшафти, унікальний рослинний і тваринний світ - усе це ви можете зустріти тут, у нас в Любешівському районі, на території села Бірки.

Недарма ж рішенням облвиконкому № ЗО від 4.09. 1985 року ділянка заплави річки Прип'ять загальною площею 850 га оголошена гідрологічним заказником, який має міжнародне значення. А сьогодні – це частина Національного парку «Прип’ять – Стохід».

На території Волинської області здійснено просторову диференціацію боліт. Виконані розрахунки і узагальнення свідчать, що на території зосереджено 1523 болота, які займають 114 тис. га. Найбільші площі знаходяться в Любешівському районі – 28307,4 га. Два з них міжнародного значення і одне з них знаходиться на території Бірківського старостинського округу. Це водно-болотні угіддя заплави між річками Прип’ять та Цир, які розташовані на північ від населеного пункту. Ці угіддя є унікальними, мають статус трансграничної території міжнародного значення (Трансганична рамсарська територія «Прип’ять - Стохід – Простир»).

Протягом довгих століть люди жили тут в гармонії з навколишнім світом. Потрапивши сюди, здається, що ти перенісся у далеке минуле. В лісі, річці, озері на луках і болотах жителі знаходили все, що їм потрібно було для простого селянського життя і ретельно оберігали природні багатства, від яких залежало їхнє благополуччя. І на сьогодні тут ще зберігся унікальний рослинний і тваринний світ, великі запаси прісної води.

Значного лиха завдала людина нашій землі – мусимо це пам’ятати, мусимо виправляти помилки минулих поколінь, зберегти те, що лишилось, множити його, щоб лишити його майбутнім поколінням.

Перші меліоративні роботи почалися поляками в 40-х роках ХХ століття з випрямлення русла річки Цир. Поглиблювали русло вручну, обставляли його лозяними плотами. В селі працювала «екологічна» служба, яка вела нагляд за рікою і навколишніми болотами. Заборонялось випасати худобу в травні - червні з собакою, щоб не порушувати тиші і підтримувати потомство птахів, яке виводилось, заборонялось збирати на болоті яйця. Браконьєрство траплялося (цікавим було збирання яєць для харчування: збирач чіпляв до пояса глиняного глечика і мандрував болотом, забираючи з качиної кладки 1-2 яйця, розбивав і виливав у глечик). Це не позначалось на виведенні потомства. Люди з розумінням відносилися до природи.

Справжні меліоративні роботи на болотах почалися на початку 70-х років ХХ століття. В 1967 році на території села було осушено біля 6000 га чагарникових, лісових, сфагнових боліт. Дерева зрубували корчували пеньки, стягали у вали. Щоб ця деревина швидше перегнила використовували метод перевалювання (пересування валів з одного місця в інше). Відбулось перенесення хутірських поселень. Перші роки перемоги над болотом були радісними. Торфовища перетворились на родючі поля: виростав буряк вагою 9-11 кг (1 корінь), картопля, зернові, льон – на виставку возили. Вирощували, навіть, коноплі. Ґрунти розорювались на глибину 70 см.

В перші роки після меліорації ще гуляли на полі тетеруки, кулики, деркачі, приходили «пити» просо сірі журавлі. Зустрічались: лось , кабан, коза. Цікавим було видовище: тетеручка вела своїх курчат на поля і вони швидко розбігались, навіть не боялись людини. Чи доводиться нині побачити таку картину? Ці урочища мають такі назви: Смично, Кути, Захобіт, Довге, Решаво, Казничбор. Частина з них орні землі, а частина – пасовище і ліс (бо втратили свою родючість).

Років 10 тішилися перемогою над природою селяни, а далі ґрунти бідніли, потребували внесення мінеральних добрив, рівень грунтових вод знизився. В посушливі роки ґрунт пересихав і легко зносився вітром. Орні поля запускали під пасовища, сіножаті, насаджували лісові посадки. Зникло багато видів рослин і тварин назавжди.

Розповідають старожили: « із заходу на північний-схід текла маленька річка під назвою Гнила, яка впадала в озеро Гниле, далі вона мала зв'язок з сучасним озером Добре і врешті-решт несла свої води в Прип’ять. В даний час - ні річки Гнилої, ні Гнилого озера.» Ми віднайшли це урочище і співставили з польською топографічною картою.

(Як свідчать карти 2000-го і 1930-го років зміни в конфігурації, площі та природних зв'язках відбулись: зникло озеро Гниле і малі річки які підтримували зв'язки з озером Добре, появились гідромеліоративні канали.)

В п'яти кілометрах від села Бірки, між річками Прип'ять і Цир ( притока Прип'яті ), серед болотного ландшафту знаходиться невелике за площею (8 га), але цікаве за природою озерце під назвою Добре. Чому Добре? Та тому, що озеро з його оточуючим болотом було багатим на рослинний та тваринний світ ( багатим для населення, зручним для відпочинку, одним словом, було доброю місциною). Так пояснюють назву озера місцеві жителі. До озера легко добратись. Відомостей про історію дослідження території не має. Хоча , вважають, що на Поліссі не було такого болота чи озерця, де б не ступала нога академіка Тутковського.

(озеро Добре)

Озеро Добре заплавного походження. Округлої форми, дно нерівне, порівняно велика глибина (7-8 метрів) при невеликій площі (8 га). Вода в озері чиста. Із заходу та сходу дно тверде, піщане, з півдня і півночі - мулисте. Втративши будь-який зв'язок з Прип'яттю, навіть в посушливі роки, озерце залишалось повноводним, лише змінювало конфігурацію берегової лінії. Розповідають старожили ( Семенюк А.М.), що навіть у роки найбільшої посухи (1820р.), коли вода зникла в колодязях, з ближніх сіл приїздили сюди з бочками по питну воду. Наявність доброї води жителі пояснюють існуванням підземного джерела, яке також живить дане озеро. У повноводні роки, коли Прип'ять виходить з берегів, затоплює всю заплаву і зливається з річкою Цир, болото перетворюється в суцільне море. Тоді серед цього моря важко знайти озеро Добре, хіба що за двома пагорбами, які знаходяться вище рівня озера на два метри і зайняті : один - верболозом, а другий - луками. Поступово спадає рівень води, річки входять в свої береги, серед болота залишаються вири ( так місцеві жителі називають залишкові „блюдця" різної глибини та „ бігухи") тимчасові річечки, які ще течуть до озера з різних напрямків. Повінь або паводок закінчується: вири висихають, а бігухи перетворюються в сухі русла. Мандруючи по вирах і бігухах, рибалки та й браконьєри в цей період можуть отримати найбільший улов. Саме в цей період гине багато живності. Все рідше і рідше повторюється такий зв'язок озера з навколишнім водним світом, бо і клімат став теплішим, і меліоративні роботи даються взнаки.

Розповідає Семенюк Б.Д.: «В 1962 р. був розроблений проект осушення низинних боліт (2700 га), за який колгосп заплатив 16 тис. крб.. За проектом потрібно було прокопати цілу низку каналів, що сполучити р. Цир і р. Прип’ять, поставити дорогі насоси. Але, напевно, найшлась якась розумна людина, яка не допустила реалізації цього проекту. А меліорація все-таки відбулась: було прокопано кілька перпендикулярних каналів до р. Цир. Болото стало доступним для людини. Що це дало? Знизився рівень ґрунтових вод, часте коливання рівня води в озері Добре, зникли малі річки, залишкові озера («вири»). З заходу на північний схід текла маленька річка, Гнилою звалась, впадала в Гниле озеро. Пан з с. Погулянка тримав рибного садка на Гнилому озері і щотижня мав непоганий улов лина і червоного карася». Не має сьогодні тут цих біоценозів. Нам вдалося за допомогою працівників лісу віднайти місце Гнилого озера, яке перетворилось у топке болото, заросле чорною вільхою. Тільки великі чорні вікна води можуть підтвердити , що тут колись було озеро.

(Залишки озера Гнилого)

Рослинний покрив цієї території є порівняно збереженим і характеризується значною різноманітністю.

Узбережжя озера Добре місцями вкриті заростями латаття сніжно - білого (північний берег) та глечиків жовтих ( південний берег) . Це рідкісні реліктові угрупування, занесені до Зеленої книги України. Ці рослини з широкими плаваючими листками, характерні для нашого Полісся. Влітку, коли на поверхні розпускаються ніжні лілії, озеро стає неповторно красивим. Розкриваються квіти тільки в сонячний день, майже точно о 7-й годині ранку, а стулюються о 17-18 годині. Отже, латаття є свого роду квітковим годинником, а перед дощем квіти не розкриваються; якщо похмура погода встановлюється надовго, вони взагалі ховаються під водою. Тому здавна в народі латаття біле було ще й надійним барометром. В південній приозерній частині болота панують зарості півників жовтих, які гарно цвітуть весною і на початку літа. (доки цвітуть півники - трава впору буде заготовлена на сіно - так визначають сінокіс селяни). Зі сходу берег чистий, піщаний, легкодоступний до водного плеса, тому водна і болотна рослинність відсутня, а берег зайнятий лучною рослинністю. З півночі та заходу, вздовж мілководдя тягнуться зарості очерету, які чергуються з верболозом та лозою. Західна сторона важкодоступна для підходу до водного плеса. В окремі роки очерет утворює непрохідні хащі висотою 2-3 метри. Ця рослина у весняний період іде на корм худобі, а в зрілому віці раніше використовували для покрівлі будівель. Прибережно-водні зарості (очерет, осока, ситняк) мають важливе значення для збагачення фауни. Тут гніздяться водоплавні птахи, нереститься і нагулюється риба, селиться ондатра, живе черепаха болотна. Разом з тим, після відмирання і розкладу, водні рослини можуть повторно засмічувати водойму органічними речовинами. Тому при надмірному розростанні прибережно-водної рослинності слід частково викошувати її у зимовий період. Водна і прибережно-водна рослинність - це своєрідний біологічний індикатор екологічного стану водойми. На озері спостерігається надмірний розвиток рослинності (особливо з півночі і півдня). Це сигналізує про посилення небажаного процесу - заростання озера.

„Очерет, осока, гарне личко в козака..." - так співають на Поліссі. Ці рослини - одвічні супутники поліщуків, вони здавна живуть у народній творчості озерного краю. Це не лише окраса, зелене намисто озера, а й надійна екологічна ніша, притулок, дім , „ де накрито стіл" для птахів , звірів, риб і плазунів.

Озеро Добре було колись багате рибою, раками, траплялись екземпляри щук довжиною більше одного метра, а лина - вагою 10 кг. На сьогодні збіднів рибний світ як своїм видовим складом так і кількістю. Семенюк Б.Д. розповідає: « в 60 –х роках в колгоспі вирощували коноплі, щоб отримати з них волокно, треба було тривалий час їх вимочувати у воді. Вирішили мочити в озері. Поверх коноплів, щоб вони не спливали, клали дерняки, поверх дерняків – гілля верболозу. Моторошно було дивитись як дохла риба, а раки розлазились по болоту, де й знаходили свій кінець. Не витримували наркотичного насилля. Невдовзі перестали мочити в озері коноплі, бо їх просто не вирощували в колгоспі. Поступово відновлювався тваринний світ, але вже ніколи не повернувся до попереднього рівня.»

Років 60 назад - сірий журавель був близьким нашим сусідом, і деколи навіть надокучав. З розповіді старожилів: «Ще до проведення меліоративних робіт водилось чимало сірих журавлів. Південні околиці села оточували верхові сфагнові болота – непрохідні хащі, де найбільш ймовірно вони гніздились. А восени журавлі збирались у зграї і дуже часто приходили поживитись на поля. Люди сіяли в той час багато проса. І часто можна було спостерігати таку картину: один журавель стоїть на варті, оглядає територію, щоб у випадку небезпеки подати тривожний знак. Решта журавлів ішли «пити» просо. Так саме «пити» говорили люди. Бо поки волоть проса стоїть вертикально – птахи його не чіпали тільки-но насіння звисло – журавель підходив до нього брав у дзьоб, - і за якусь мить - «шморг» і все насіння опинялось у роті. Хоч і приносили трохи шкоди птахи , але ніхто їх не вбивав вони вважались святими. Після меліорації на колгоспних полях висівали багато зернових, а насіння було протруєне і все частіше знаходили мертвих птахів, а потім і геть зникли».

Починаючи з 90-х років ХХ ст. ми все частіше восени стикалися з курликанням журавлів над селом. З кожним роком відмічалась більша кількість міграційних ключів в напрямку на південь, південний – захід. Це спонукало нас розпочати спостереження в урочищі Козлове – вдале поєднання : ліс-вільшанка, що плавно переходить у болото, заросле очеретом, де зафіксовано гніздування журавля сірого. Свідченням цього стали слідуючі ознаки:

Ø Парне перегукування самки і самця в літній період: починає кричати грубо самець круа-круа-круа, а самка продовжує ніжніше а-а-а-а, а-а-а-а, а-а-а-а, здалеку здається, що це голос одного птаха ;

Ø Знайдені великі відбитки лап журавля і висмикану порослу кукурудзу неподалік урочища на земельних полях господарів (2016 рік), восени зустріч пастухів на озимині на цьому самому полі;

Ø В серпні 2018 року кілька днів підряд пастухам доводилось бачити трьох великих птахів один із них був менший очевидно молодий, людей не боялися. З цього урочища періодично восени відчутне курликання.

Про наявність другого гнізда розповідають очевидці (мисливець Томашук В.Ф) «Урочище Торопле знаходиться далеко за межами села, в межиріччі річок Прип’ять – Цир. Досить заболочена глуха місцевість: очерет висотою понад три мерти складна купина, подекуди зарості верболозу – легко заблудитись тому, що нічого не бачиш. В жовтні місяці випадково натрапив на стіжок «на купині» (із стебел очерету і трави висотою до 0,5 метра). Навколо гнізда відкрита територія, по якій видно ходи – стежки, добре протоптані, ніби ходять ними щодня. Ходи - тунелі висотою понад один метр (висота птаха). В вересні 2018 довелось зустрітись з «господарями» цього болота: людини не бояться, не злітають тільки швидко біжать, на собаку дворнягу нападають і проганяють, а від собаки гончого - тікають». А серпень – вересень нас радував тим, що між 4 і 5 годиною ранку їх періодично бачили на пасовищі (урочище Хроново) поблизу села. (Чотири птаха гордо оглядали територію, напевно харчувались). Від місця гніздування - 5,6 км.

Посушлива весна 2017 року заставила селян заготовляти сіно в болоті (ур. Торопле) і тут теж відбулася зустріч з птахами на відстані 50-60м.

З екологічних мір та безпеки, ми не розшукували близько гнізд, щоб не турбувати птахів, які досить вразливі і вразі зустрічі в місці гніздування можуть залишити територію на завжди.

Ці спостереження протягом трьох років дають можливість твердити, що журавлі до нас повернулись і наявні два гніздування на відстані 8-9 км одне від одного, тому що, дані спостереження щороку підтверджуються.

Тут мешкає ще один чевононокнижний вид птахів – очеретянка прудка, популяція якої одна з найчисельніших.

Якщо влітку Ви почуєте серед болотної рослинності дзвінке «ді-ді» та горлове «ерр», то, швидше за все, десь поруч самець прудкої очеретянки приваблює пташок протилежної статі. Поруч з одним «чоловіком» буває по 3-5 гнізд – справжній гарем. Проте багатодітний батько не дуже опікується долею нащадків, залишаючи висиджування, годування та вирощування пташенят жіночій половині. Спів прудкої очеретянки можна почути лише в декількох країнах Європи, кількість їх дуже обмежена і скорочується з року в рік. Територія Бірківського заказника нараховує до 1000 самців. Проте сьогодні існує реальна загроза для цього виду, занесеного до Червоної книги України.

Сучасні дослідження водно-болотних угідь свідчать, що тут водиться чи не найбільше угрупування очеретянки прудкої.

Прудка очеретянка висуває досить суворі вимого до біотопів, де вони гніздяться. Це по-перше повинні бути вологі болота з постійним рівнем води від 1 до 10 см. По-друге, рослинність не повинна бути щільною та високою – 30-60 сантиметрів є оптимальною висотою трав. Важлива і площа для основних її поселень - болотних масивів повинен бути не менше кількох десятків гектарів. Саме такими є наші біотопи.

Дорадно відзначити, коли Бірківський заказник увійшов до складу Національного парку Прип’ять – Стохід, тут періодично проходять певні дослідження, моніториться стан біосистеми в цілому, проводиться велика інформаційно-просвітницька робота серед громадськості, зменшилося антропогенне навантаження на територію - природа відновлюється.

Не даймо зникнути цьому прекрасному куточку на нашій землі. Це тут ви можете зустрітись з болотною черепахою, вужем, гадюкою. Саме їм стало домівкою болото, природною їдальнею, місцем відпочинку для перелітних птахів: диких качок, гусей, чапель, лелек, білого лебедя, очеретянки прудкої і журавлів. Найбільше птаства збирається восени. І не тільки тварини завдячують збереженню водно-болотних угідь, а й люди повинні знати, що це не тільки водні акумулятори, а й постачальники кисню в атмосферу, очисники повітря і води від шкідливих радіоактивних домішок, де вони частково знешкоджуються, відкладаються, переходять у відклади. Таким чином вони є природним геохімічним бар’єром природи. Вони оберігають нас.

Отож бачимо, що водно-болотні угіддя є дуже важливими у підтримці життя на нашій планеті. Проте в результаті необдуманої людської діяльності вони постійно зазнають деградації. Основними негативними чинниками, що впливають на їх стан є:

· проведення осушувальної меліорації;

· розорювання земель прибережних захисних зонах;

· браконьєрство (мисливське і рибальське) ;

· вирубування прируслових чорно вільхових лісів;

· не регульована рекреація.

Порушення режиму функціонування боліт призводить до значних збитків в економічній, соціальні та екологічній сферах. Так наслідками деградації є зменшення рибних запасів в водоймах, зникнення або зменшення чисельності видів рослин і тварин, деградація русл річок, виникнення повеней, значному зменшенню можливості використання водойм для відпочинку і як джерела питної води, підвищенню ризику захворюванню людей інфекційними та алергічними захворюваннями людей, розвитку хвороб, пов’язаних з обміном речовин. Тож як бачимо збереження боліт є надзвичайно важливим завданням. Однією з ключових проблем їх охорони є не розуміння людьми того факту, що здоров’я людей і дикої природи пов’язане зі станом води. «Життя» цих угідь залежить не тільки від тих, хто приймає рішення, але й від тих, хто їх виконує, і від тих, хто страждає від результатів непродуманої діяльності. Вона залежить від усіх нас.

Список використаних джерел:

1. http://www.pripyat-stohid.com.ua/