Управління гуманітарної політики
Любешівської селищної ради
ЗЗСО «Бірківський ліцей»
Особливості гніздування та міграції
журавля сірого на території боліт села Бірки
Роботу виконала: Довгун Анастасія Іванівна,
учениця 10 класу
Керівник: Тарасюк Любов Іванівна,
вчитель біології
2020
ЗМІСТ
ВСТУП………………………………………………………………………………3
РОЗДІЛ 1. ТЕОРЕТИЧНА ЧАСТИНА РОБОТИ
1.1.
Журавель сірий - рідкісний птах Полісся………………………..4
1.2.
Природні умови
території досліджень…………………………..11
1.3.
Матеріали та методика
досліджень……………………………...13
РОЗДІЛ 2. АНАЛІЗ РЕЗУЛЬТАТІВ ВЛАСНИХ ДОСЛІДЖЕНЬ
2.1. Власні дослідження………………………………………………..16
|
ПРАКТИЧНІ РЕКОМЕНДАЦІЇ ПО ОХОРОНІ БОЛОТНИХ ЛАНДШАФТІВ
ТЕРИТОРІЇ СЕЛА З МЕТОЮ
ВІДНОВЛЕННЯ ПОПУЛЯЦІЯ СІРОГО ЖУРАВЛЯ |
РОЗДІЛ 3.
ВИСНОВКИ………………………………………………………………………...24
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ…………………………………………..25
ВСТУП
Актуальність роботи. Важливу роль у функціонуванні поліського
села відіграють болотні угіддя. Вони відносяться до території загального
користування і покликані виконувати низку важливих функцій у природі і житті
людини. Село Бірки майже з усіх сторін оточене болотами. Життя кожної людини
тим чи іншим чином пов’язане з цим ландшафтом. З цим ландшафтом пов’язане і
життя сірого журавля – на сьогодні уже рідкісного птаха, який занесений до Червоної книги
України. Антропогенний вплив призвів до погіршення стану видового
біорізноманіття, коливання ґрунтових вод в межах околиць села і як результат
скорочення природних угідь та лісових масивів, і майже зникнення цих рідкісних птахів. Все це свідчить про
необхідність збереження боліт і охорону журавля сірого, який зустрічається в нашій
місцевості, що й визначило актуальність нашого дослідження.
Мета роботи: дослідити особливості
гніздування та міграції сірого журавля на території болотних урочищ села Бірки.
Для
досягнення поставленої мети потребувало
вирішення таких завдань:
Ø Опрацювати матеріали про біологічні особливості життя
рідкісного птаха;
Ø Розробити методику дослідження;
Ø Провести дослідження природних умов життя птаха,
здійснювати фенологічні спостереження на протязі кількох років та моніторити
міграції журавлів.
Об’єкт
дослідження - журавель
сірий
Предмет
дослідження – гніздування та
міграції журавля сірого
Практичне
значення роботи. Результати досліджень можуть бути використані при
плануванні природоохоронних заходів на болотних угіддях і як пізнавальний
матеріал для екологічного виховання учнів та молоді.
Об’єм і
структура роботи. Наукова робота
складається зі вступу, трьох розділів, висновку, списку використаних джерел.
ВИСНОВКИ
Сірий
журавель гніздиться переважно на болотах, заплавних луках і інших вологих
місцях. Місця гніздування – обширні ізольовані території. Проте в місцях
інтенсивного господарювання вони вимушені адаптуватися і використовувати
невеликі і малі водні угіддя. Протягом міграції
сірі журавлі харчуються на сільськогосподарських землях, пасовищах, луках, мілководних озерах,
болотах, річках. Втрата місця існування або його деградаціє є принципова
загроза для виду.
В
результаті вивчення біологічних особливостей журавля сірого і трирічних спостережень на нашій місцевості ми виявили
два гніздування цього птаха в урочищах Торопле і Козлове. Дані спостережень
співпадають з методикою досліджень гніздувань птаха.
Проведені
фенологічні спостереження за міграційними прольотами птахів свідчать:
ü болотні угіддя території села є зупинкою харчування
кількох сотень журавлів, які летять першим потоком з північних територій інших
країн на південь, на зимівлю;
ü аналіз моніторингу прольотів підтверджує , що кількість
птахів з року в рік зростає;
ü причиною появи місцевих журавлів є припинення антропогенної діяльності в
болотних угіддях понад 20 років;
ü самовідновлення природних біотопів буде сприяти
подальшому збільшенню виду.
Ми з
гордістю можемо сказати, що сірий журавель є індикатором наших боліт.
СПИСОК ВИКОРИСТАНИХ ДЖЕРЕЛ
1.
Грищенко В.Н.
Фенология осеней миграции серого журавля в Украине – Киев., Вип 2. 2007г.
2.
Книш М.П., Кукса Ю.В.
До характеристики міграцій сірого журавля в лісостеповій частині Сумщини. 2007
р.
3.
Серебряков В.В. Миграции
серого журавля на Украине (1975-1984 гг.) по данным фенологических наблюдений.
- К.: Киевск. ун-т, 1985. - 38 с. (Деп. в 02.09.1985 г. №2019-Ук).
4.
Серебряков В.В. О
ходе весеннего прилета чибиса на территории Украинской ССР // Новое в изучен.
биол. и распространении куликов. – М., 1980. – С. 119-120.
5.
Серебряков В.В.
Фенологическое изучение миграций: задачи и организация // Экол. и охрана птиц.
- Кишинев, 1981. - С.203-204.
6.
Химин М.
Характеристика видимих осінніх міграцій птахів біля с. Свіловичі (Науковий вісник
2014. Том 4. Вип 2. )
Загальноосвітня школа І-ІІІ ст.
с.Бірки
Любешівського району
Волинської області
ПЕЛАРГОНІЇ В ОЗЕЛЕНИННІ
На конкурс
«Галерея кімнатних рослин»
Підготувала учениця 10 класу
Кухарик
Оксана
Керівник:
Тарасюк Л. І.
2013 р.
Проект по озелененню географічного кабінету
Мета:
-
Розширити
кругозір по озелененню приміщень.
-
Дослідити
особливості кімнатних рослин,виходців з різних країн та материків. Використовувати набуті знання на уроках
біології та географії та в повсякденному житті.
-
Набути практичних навиків з догляду.
Завдання:
1. Зібрати колекцю
рослин, забезпечити їх сортову різноманітність.
2. Виробити рекомендації щодо озеленення шкільного
приміщення.
3. Дослідити вплив рослини на організм людини.
Форми і методи реалізації:
Зібрання
інформації про досліджений об’єкт, фенологічні спостереження за рослиною,
практичні навики по догляду та озелененню.
Зібравши невелку
колекцію кімнатних рослин у географічному кабінеті , вирішили їх
систематизувати і своєрідно
розмістити. Вікна в кабінеті виходять на
схід- світла вистачає. Виникла ідея розмістити па материках , враховуючи природну
зональність
Ось ,що унас
вийшло: 1. Куточок Тропічний ліс Америки І Азії
2.Квітуче підвіконня Пеларгоній з
Африки
3.
Сукуленти і кактуси Мексики та Африки
4.
Жива аптека на підставці.
Над проектом учні працювали більше року імають ще багато допрацювань,
зокрема ,вгалузі класифікації та поповненні своєї коллекції
План
1. Вступ.
2. Загальна характеристика пеларгоній.
3. Історія.
4. Класифікація.
5. Розмноження пеларгоній.
6. Особливості догляду.
7. Лікувальні властивості.
8. Квітковий дизайн.
9. Висновок.
ВСТУП
Квіти…
Вони, як усмішка
привітна,
Як дотик
сонечка, як казка,
Червона, жовта
чи блакитна
І в кожній є
тепло і ласка.
Любов і ніжність
струменіє.
Чарівність,
неповторне диво.
І кожна квітка
серце гріє,
Щоб на Землі
жилось щасливо.
Пеларгонія одна з найпопулярніших культур,
використовуваних як в інтер'єрі, так і у відкритому ґрунті, її вирощують майже
у всіх країнах світу, від Аляски до Австралії.
Торік, у Москві була вистака пеларгоній в музеї Тімірязєва. Я дивилася пряму
трансляцію виставки по інтернету. Відчуття від побаченого – не передати: здивування, захоплення, радість і
знову захват і подив. У колекціях квітникарів Росії, України і Білорусії були
представлені сортові та видові пеларгонії селекції Великобританії, Швеції,
Бельгії, Німеччини, США, Австралії. До цього часу я не була затятою фанаткою цієї
квітки. Але те, що я
побачила на виставці, повністю перевернуло моє уявлення про цю культуру.
Це у нас вона
«гидке каченя», а в
усьому світі пеларгонія пережиає черговий «квітковий бум» і є однією з найбільш затреванних
декоративних культур.
В Європі пеларгонія з'явилася не тільки в Англії, насіння
багатьох видів було завезене до Голландії на початку XVIII століття, а в XIX
столітті її вирощували практично по всій Європі. На сьогоднішній день
популярність пеларгонії зросла, завдяки виведенню різних сортів з величезною
різноманітністю форми квіток: простих, махрових, розоцвітих, тюльпанів, кактуси
подібних. Спектр забарвлень коливається від білої, рожевої, оранжевої,
пурпурної, малинової, бузкової до фіолетової і майже чорної, а також
двоколірної. Не менш прекрасне і листя, особливо з груп двох - і трьохколірних
сортів.
Популярна пеларгонія і в Україні. Ще до
революції зональні пеларгонії вважалися найважливішою прикрасою садових ваз,
клумб, а великі квіткові пеларгонії впродовж багатьох років являються однією з
найпоширеніших рослин в групі красиво квітучих.
Загальна характеристика пеларгоній
Рід Пеларгонія Pelargonium відноситься до родини
геранієвих Geraniaceae Juss і
характеризується наступними ознаками:
1. Однорічні або багаторічні
трав'янисті рослини або чагарники.
2. Наземні стебла звичайно
прямостоячі, тільки у деяких видів що стеляться або звисають, зокрема, у
пеларгонії плющелистної.
3. Листкорозміщення почергове або супротивне,
з прилистками. Прикореневі листки на довгих черешках, а стеблові майже сидячі,
перистолопатеві, пальчато - або перисторозсічені. У деяких видів листкова
пластинка цілокрая або зубчаста. Ступінь розчленування листкової пластинки дуже
різний: її форма коливається від лопатевої (розтин складає біля 1/3 довжини) до
роздільної (більше 2/3) і до майже повного розрізу. У пеларгонії колючої
черешки після опадання листової пластинки, з настанням сухого сезону,
перетворюються на колючки, 3-5
см завдовжки. Вони оберігають рослину від тварин.
4. Однією з характерних ознак є опушування практично всіх частин рослин
простими або залозистими волосками, з екстрактом ефірних олій, що додають
характерний аромат багатьом представникам Родини, в першу: чергу із групи так
званих запашних пеларгоній.
5. Суцвіття, розташовані на верхівках
пагонів, є похідними зонтичного типу, іноді вони приймають майже кулясту форму.
Чашечка складається частіше з вільних, рідше із зрощених до половини
чашолистків, у зигоморфних квіток пеларгонії задній чашолисток витягнутий в
довгу порожнисту нектароносну шпору, яка приростає до квітконіжки.
Віночок складається з п'яти вільних пелюсток, досить часто
різних за розмірами: дві верхні пелюстки звичайно крупніші, у деяких видів і
сортів вони також відрізняються по забарвленню. Тичинок 10, вони розташовані в
два кола. Зав'язь маточки верхня, вона підноситься над квіткою.
У природних умовах зростання пеларгонія перехреснозапильна
рослина. Для неї характерна ентомофілія запилення за допомогою комах: бджіл,
джмелів, метеликів, які, збираючи нектар, що збирається у вигляді краплі у
квітколоже кожного чашолистка, неодмінно торкаються пилкових тичинок і
зірчасто-розкритих лопатей приймочка. У пеларгонії блискучої, такої, що часто
зустрічається і в кімнатній культурі, на батьківщині запилення здійснюють птахи
(орнітофілія). У деяких видів можливо самозапилення.
В процесі дозрівання плоду верхня частина зав'язі значно
подовжується, формуючи структуру, що нагадує довгий пташиний дзьоб. Плід
пеларгонії коробочка з чашолистками,
вона шляхом відділення гнізд від низу до верху.
Історія
Привезені головним чином з Південної Африки,
пеларгонії були представлені західному світу на початку сімнадцятого століття,
коли натуралісти, колекціонери живих рослин та суднові лікарі на вітрильниках,
наступних звичайними торговельними морськими шляхами, обгинали Мис Доброї Надії
і привозили рослини з цих рейсів.
Мис Доброї Надії давав притулок судам, що тримали курс на
Далекий Схід. Тут вони могли зробити запаси води і провізії для довгої
подорожі. Часто суднова команда включала натураліста, що відповідає за наукові
дослідження та збирає ботанічні і зоологічні екземпляри для музеїв і ботанічних
садів.
Хоча перша інформація про рід Пеларгонія
відноситься до сімнадцятий сторіччю, пеларгонії Мису Доброї Надії привернули
увагу багатьох мандрівників ще в часи більш ранніх досліджень океанського узбережжя
Південної Африки.
Рід Пеларгонія включає більше 200
різновидів, з яких більшість походять з Капській провінції Південної Африки,
кілька різновидів походять з Тропічної Африки, Сирії, Австралії та деяких
островів Індійського океану.
Першою пеларгонією, що прибула до Європи,
була пеларгонія P. triste (пеларгонія
сумна), яка була привезена до Лейденський ботанічний сад в Голландії приблизно
в 1600 році (і можливо раніше). Звідти рослина потрапила до Франції, а потім
англійська садівник Джон Традесканта (John Tradescant)
отримав кілька насінин від Рене Морина (Rene Morin) з
Парижа і виростив три екземпляри цієї пеларгонії в 1631 році.
Цю рослину було описано в 1633 році
англійським ботаніком Томасом Джонсоном - індійська герань, пахуча вночі, хоча
це був типовий південно -африканський різновид. Рослину, ймовірно, спочатку було взято з Південної Африки в рейс на
Індію, звідки вона
потім і потрапила
до Європи.
У 1652 році голландська Ост-Індська компанія
заснувала колонію в Столовою бухті Атлантичного океану, біля південно-західних
берегів Африки. У наступні роки компанія відігравала важливу роль у постачанні
європейського континенту багатьма різновидами пеларгоній, серед яких P. peltatum (пеларгонія
щитовидна) і P. zonale (пеларгонія
зональна), прабатьки багатьох сучасних варіантів, а також P. cucullatum (пеларгонія бульбовидна).
Скоро на пеларгонії звернули увагу багато
європейських любителів і колекціонерів рослин, пеларгонії також пробудили
жвавий інтерес серед художників і ботаніків того часу. Ботанічні сади і багаті власники садів
сприяли поширенню цих африканських різновидів.
У 1732 році ботанік Йохан Якоб Ділленіус у
своїй роботі Hortus Elthamensis описав і
ілюстрував деякі "африканські герані". У цій роботі він згадував сім пеларгоній .
Ілюстрація Pelargonium inquinans в
роботі Hortus Elthamensis Йохана Якоба Ділленіус (JJ Dillenius),. Лондон, 1732
Описи інших пеларгоній можуть бути знайдені
в роботі голландського ботаніка Йоханнеса Бермана, в якій були використані
ілюстрації лікаря Хендріка Клодіуса. Ці рослини були намальовані ним під час подорожей у складі
експедицій Саймона Ван дер Стела на Мис Доброї Надії в 1685-86 роках. Саме з
цих малюнків Йоханнес Берман кілька десятиліть потому, в 1738 році, склав свій
Rariorum Africanarum, одне з перших докладних описів флори цього регіону.
Важливо відзначити, що протягом 18-ого
століття згідно класифікації Карла Ліннея всі ці різновиди були включені в рід
Герань. Тільки після 1789 французький ботанік Шарль-Луї Л'Ерітье де Брютелла у своєму рукописі "Compendium Generalogium"
використовує назву "Пеларгонія", описуючи приблизно 80 різновидів і
визнавши, що пеларгонії є окремим родом.
Ілюстрація Pelargonium exstipulatum в роботі Geraniologia
Шарля Луї Л'Ерітье де Брютелла (Charles-Louis L'Héritier de Brutelle), Париж,
1787-1788 роки.
З 1795 по1802 роки Капська колонія була англійською, і в цей
момент велике число зразків пеларгоній було привезено до Великобританії, де до
цього часу вони користувалися дуже великим попитом, так як їх почали вирощувати
в захищених місцях (будинках, великих залах маєтків, оранжереях) і створювати
нові гібриди.
19-е століття ознаменувалося зростанням популярності пеларгоній. Піку
популярності пеларгонії досягли в Вікторіанську еру, і це протривало до початку
першої світової війни, коли в Англії було заборонено вирощувати декоративні
рослини в оранжереях.
Велика зацікавленість у цих рослинах була і в
іншій частині Європи, особливо у Франції, де багато варіантів були введені
відомими французькими квітникарями Лемуаном і Брюану, а також у Німеччині,
завдяки роботам Бюргера і файс.
Сьогодні у пеларгонії крім того, щоб бути
популярними декоративними рослинами, є також інше використання: P. radens, P. graveolens, P. capitatum і P. odoratissimum
використовуються для виробництва ефірних олій герані, яке часто застосовується
замість набагато дорожчого масла, отриманого з троянд. Сьогодні Китай і Єгипет
виробляють більшу частину поставок ефірного масла рожевої герані у світі, США
щорічно імпортує 60-65 тонн сировини для виробництва ефірної олії герані.
Цілющі властивості інших різновидів, таких
як P. triste і P.antidysentericum, визнані з
давніх пір в лікуванні дизентерії та виразок.
Дуже популярним засобом спілкування в
Вікторіанську еру були "Тусе-Муссі" або невеликі букетики "зі
значенням", в яких різні пеларгонії мовою квітів означали різне значення.
Так, Pelargonium quercifolium (пеларгонія з листям, схожим на листя дуба), мала
значення "справжня дружба". Пеларгонія з ароматом троянди - "симпатія";
пеларгонія з ароматом мускатного горіха позначала "бажана зустріч";
пеларгонія з ароматом лимона - "несподіване знайомство"; пеларгонія з
ароматом яблука - "надавати перевагу", зональна пеларгонія, листя
якої мають не для всіх приємний аромат, позначала "не виправдати
очікування".
У цей час також стало популярним використання пеларгоній в
попурі, мазях і в кулінарії. Горщики з запашними пеларгоніями розміщувалися
всюди в будинках так, щоб коли рослини будуть зачеплені довгими спідницями
проходить повз дами, в повітрі залишався б тонкий шлейф аромату запашних
пеларгоній.
У часи Вікторіанської ери листя P. crispum (пеларгонія
кучерява) стало модним додавати в невеликі чаші для ополіскування пальців, і
рослина згодом стане відомим як "пеларгонія, використовувана в чашах для
ополіскування пальців".
До 1870 року пеларгонії були настільки популярні і широко
поширені, що, на думку Адельмо Сіммонс, "навіть у тих, хто жив у
віддалених фермерських будинках, був доступ до декількох видів".
У США пеларгонії прибули з першими колоністами. Маючи доступ до невеликої
кількості прянощів, колоністи ще в 1818 році почали використовувати запашні
пеларгонії як приправу до страв. За повідомленнями Томас Джефферсон вирощував
невелику колекцію запашних пеларгоній в садах в Білому домі.
Запашні пеларгонії були за наявними
відомостями серед перших кімнатних рослин, які пропонувалося вирощувати з
використанням штучного освітлення після винаходу Едісоном електричної лампи в
кінці 19-ого століття.
В останні роки пеларгонії придбали ще більшу популярність
поряд з ностальгічним інтересом до Вікторіанської ері.
Зональні пеларгонії - мають характерні зони на листках,
квіти можуть бути немахрові, махрові:
- немахрові зональні пеларгонії («зоналки»), висота
рослини 20-30 см ,
листя круглої форми темного кольору з різким неприємним запахом;
- махрові
зональні пеларгонії («махрові»), те саме що і немахромові, але пелюсток у
квітці від 10 до 28 шт. ;
- Розоцвіті зональні
пеларгонії («розебуди»), листя без зон, квіти схожі на трояндочки або
густомахрові;
- мініатюрні
зональні пеларгонії («мініатюри», «миньки»), відрізняються висотою і мають
ряболисту форму;
- карликові
зональні пеларгонії («карлики»), висота не більше 20 см , а загалом ьакі як і
мініатюрні пеларгонії;
- ряболисті
зональні пеларгонії («пестролістнік», «варіегатной»), листя двох-триколірні,
квіти прості або махрові.;
- зірчасті
зональні пеларгонії («зірчасті», «Стеллара») листя посічене, дві верхні
пелюстки відрізняються за формою, довжиною та шириною, іноді й за кольором;
- кактусовидні
зональні пеларгонії («кактусові») мають квітки з вузькими, горизонтально
розташованими, трохи скрученими пелюстками.;
Інші пеларгонії:
- королівські
пеларгонії («королеви», «королівські») листя жорсткі, зазубрені, квіти великі;
-
плющелисті пеларгонії («плющелисті», «плюшки») жорсткі, як би воскові, схожі на
плющ, пагони звисають;
- пеларгонії
«Іві»-гібриди («Іві-гібриди») отримані від схрещування плющелістная і зональної
пеларгоній;
- запашні
пеларгонії («запашні») листя і квіти як зірочки;
-
пеларгонії Ангели («Ангели») схожі за змістом на королівські, більш дрібні
листя і квіти, але цвітіння рясніше і триваліше;
-
пеларгонії Унікуми («Унікуми») схожі на королівські, але мають набагото менші
квіти;
- видові
пеларгонії («видові») всі видові пеларгонії поділені на 14 секцій за
характерними морфологічними ознаками;
- видові гібриди
(«видові гібриди») отримані від схрещування видових пеларгоній. (див.
презентацію «Класифікація пеларгоній»)
Розмноження
Всі пеларгонії
легко розмножуються живцями протягом усього року. Насіння, отримані від
гібридних рослин, що не відтворюють у точності всіх якостей батьківських форм.
При посадці насінням період до цвітіння довше. Тому набагато частіше застосовують
живцювання, яке гарантує збереження сорту, крім того рослини починають цвісти
незабаром після вкорінення.
Живці укорінюють в
лютому-березні та в липні-серпні. Період розмноження живцями пов'язаний з тим,
що укорінення живців погіршується при температурі повітря вище 25 градусів (у
холодне літо можна розмножувати в весь період вегетації). Найкраще відновлювати
рослину, зрізуючи
верхівковий пагін для вкорінення з 2-3 листами і довжиною 5-7 см . Після обрізки живці тримають в тіні протягом доби,
для запобігання загнивання держака зріз вмочують у товчене вугілля, а потім
саджають у легку суміш, поглиблюючи їх на 2-3 см і тримають при температурі 20-22
градуси. Земельна суміш
повинна містити пісок не менше однієї третини або однієї чверті. Попередньо
земельну суміш ошпарюють окропом і поливають темним розчином марганцівки.
Перший полив рясний, потім поливають рідко і не обприскують, так як зайва
волога може викликати загнивання черешків. На відміну від більшості рослин,
живці пеларгонії, висаджені на вкорінення, не потрібно прикривати, це дає
негативний ефект. Укорінення живців відбувається приблизно за місяць. Найкраще
укореняти живці в пластикових стаканчиках + 0,2 л . Пересадку в горщик 9-11 см здійснюють за наявності
коренів по всьому периметру стаканчика. Рослини, вирощені з живців, зрізаних в
березні, зацвітають в середині літа, зрізані в серпні - зацвітуть навесні.
Пеларгонія,
вирощена
з насіння, цвіте набагато рясніше, ніж та, яку розмножують живцями. На рослині
може одночасно цвісти до 30 суцвіть. Такі рослини більш стійкі до низької
вологості повітря, менше хворіють. Посів пеларгоній проводиться в січні-лютому
в розсадні горщики або миски. Землю для посіву попередньо проливають окропом і
темним розчином марганцівки. Насіння розкладають на вологу землю, злегка
прикривають грунтом для розсади і збризкують стимулятором росту. Посіви
необхідно тримати в рівномірно зволоженому стані. Поливати обережно, щоб
насіння не пішли на глибину, інакше не проросте. Розсадні миски з появою сходів, необхідно провітрювати
щодня, піднімаючи скло або плівку і видаляючи конденсат. Час проростання
насіння 7-14 днів, небажані коливання температури за межі 20-24 градусів. Коли
на сходах з'являться 2-4 справжніх листочка, сіянці пікірують. При цьому, для
запобігання утворення стовбурової гнилі необхідно саджати рослини на ту ж
глибину, на якій вони росли раніше. Сіянці вирощують при температурі 16-18
градусів у світлому приміщенні, помірно удобрюють. Після 6-8 тижнів рослини
пересаджують в інший горщик. Цвітіння настає в середині літа.
Пересадка:
Щорічно молоді пеларгонії треба пересаджувати. Робиться це навесні до початку
росту. Ємність для коріння повинна бути невелика, інакше сильно розвинуться
облистнені пагони, але рослина не зацвіте.
Якщо пеларгонії
висаджують у балконні ящики (після весняних заморозків), то відстань між ними
роблять 20-25 см .
Якщо пеларгонії росли в саду, восени їх викопують і перевалюють в горщик. Якщо
немає можливості пересаджувати рослини, то можна щороку замінювати верхній шар
землі без самої пересадки рослини. На третьому році життя рослини краще
замінювати молодими, вирощеними з живців. Живці, вкорінені в серпні, залишають на зиму без
перевалки. У березні-квітні їх перевалюють в 9-11 сантиметрові горщики. Якщо
пеларгонія росла в саду, восени, до настання заморозків, її заносять в будинок.
У рослини вкорочують коріння і розміщують в горщику з хорошим дренажем.
Верхівки пагонів у рослин обрізають.
(див. Додаток №1)
Особливості догляду
Ґрунтові суміші. Пеларгонію вважають досить невибагливою
рослиною, але все таки в її утриманні і догляді є свої особливості, які
необхідно враховувати, якщо треба отримати здорову, красиво квітучу рослину.
Оптимальний субстрат для посадки пеларгонії є суміш різних
садових ґрунтів, взятих в певних пропорціях. Можна також придбати спеціальний
ґрунт в квіткових магазинах.
Дерновий ґрунт - важкий родючий ґрунт. Чим старша рослина, тим більша кількість дернового
ґрунту повинно міститися в приготованій суміші.
Листяний ґрунт легкий, розпушений, але характеризується
нижчим вмістом поживних речовин. Цей ґрунт використовують для посіву, лікування
і пересадки молодих екземплярів. Чим молодша рослина, тим більше листяного
ґрунту повинно міститися в суміші.
Перегнійний ґрунт - м'який, розпушений, поживний і «жирний». У ньому досить багато азоту в
доступній для рослин формі, а також інших необхідних поживних елементів. Можна
сказати, що він є головним компонентом будь-якої ґрунтової суміші. Перед
використанням його рекомендують просіяти, щоб звільнити від великих залишків
неперепрілих рослин.
Торф також входить до складу земельних сумішей. Сам по собі
він бідний поживними речовинами, але з його допомогою покращують вологоємкість
сумішей і розпушують їх. Застосовують бурий верховий торф, який повинен
вилежатися в купах 2-3 сезони. Цього часу цілком достатньо для того, щоб
видалити шкідливі для рослин кислоти.
Досить часто в ґрунтові суміші додають пісок. Він необхідний
для збільшення розпушуваності земляних сумішей. Проте при відборі піску
необхідно звертати увагу на розміри частинок і їх забарвлення. Дуже дрібний
пісок не потрібно використовувати оскільки він зменшує вміст в ґрунті повітря і
створює механічний тиск на кореневу систему рослин.
Якщо колір піску червонуватий, то він містить велику
кількість солей заліза, зеленуватий колір - надлишок цинку.
Для підвищення пористості в суміші рекомендується додавати,
інші розпушувачі: дрібний керамзит,
вермикуліт, пінопласт.
Для пеларгонії земельна суміш повинна складатися в наступних
пропорціях: дерновий; листяний; перегній; торф; пісок в співвідношенні
2:1:1:0,5:0,5. Приведені пропорції дають уявлення про той ґрунт, на якому
рослина росте в природних умовах.
Якщо є сумніви в якості суміші, її необхідно заздалегідь
продезінфікувати, прогріваючи протягом години в духовці, нагрітій до 100°С,
витримати протягом 2-3 годин на парі.
Важливо враховувати також кислотність ґрунту. Для пеларгонії
переважно нейтральна або слабо кисла реакція рН 6-7 одиниць.
Добрива і підживлення. В період посиленого росту здорові, з добре розвиненим корінням рослини
потребують посиленого живлення для формування вегетативної маси і квіток.
Поживні речовини поглинаються рослиною із ґрунту. У їх склад
входять різні елементи, зокрема такі, як азот, фосфор, калій, магній, сірка,
мікроелементи
Використовувані добрива повинні бути повними, тобто містити
не тільки весь набір макроелементів але і основні мікроелементи. Крім того,
вони повинні легко розчинятися у воді, утворюючи прозорі або злегка мутнуваті
розчини.
Основним способом забезпечення нормального живлення рослини
являється підгодівля: внесення поживних речовин в період вегетації. Розрізняють кореневу і позакореневу підгодівлю. У першому
випадку розчином добрив поливають субстрат, в другому випадку розчином
обприскують листя.
Підгодівлю пеларгоній проводять 1-2 рази на місяць повним
мінеральним або органічним добривом.
Мінеральні добрива можуть бути простими - містять один елемент, комплексними - містять три і більш елементів, а
також змішаними -
містять мінеральні елементи і органічні компоненти.
Основними є прості добрива - азотні, фосфорні і калійні. Складні
добрива, як правило, включають всі три основні елементи - азот, калій і фосфор. Для кімнатних
рослин більш традиційними є комплексні добрива, що містять основні елементи в
строго певних пропорціях. При підгодівлі слід звертати увагу на вік рослин. Для
молодих рослин необхідно більше азоту, який стимулює ріст вегетативної маси.
Ближче до періоду цвітіння, і особливо
при масовому цвітінні, рослині потрібно більше калію і фосфору. Кращий
результат дає застосування добрив, що містять як макро -, так і мікроелементи.
В той же час необхідно відзначити, що мікроелементи краще засвоюються рослиною
у разі листової підгодівлі.
В якості органічних добрив використовують рогову і кісткову
муку, пташиний послід. Одне з кращих органічних добрив - коров'ячий гній
(коров'як). Він збагачує ґрунт азотом, фосфором, калієм, кальцієм, розпушує
глинисті і зв'язує піщані ґрунти. Поживні речовини звільняються з нього
поступово, забезпечуючи рослину протягом тривалого часу.
Окрім добрив існують ще і біологічно активні речовини - стимулятори зросту. Умовно їх можна
розділити на дві групи: стимулятори коренеутворення і сполуки, які, окрім
стимуляції росту, підвищують стійкість рослин до хвороб і несприятливих умов
Температура.
Влітку пеларгонії вимагають температуру в межах 18-25°С. Взимку ж для
закладення квіткових бруньок необхідне її пониження і утримання рослин в
прохолодних умовах. Оптимальна зимова температура близько 10°С і не вище 15°С. Головна небезпека
в зимовий період центральне опалювання. Гаряче і сухе повітря від батарей
піднімається вгору. Якщо поставити вазон з рослиною близько до радіатора,
гарячого повітря, яке викликає підсихання і опадання листя. Щоб уникнути
подібних явищ, можна збільшити ширину підвіконня.
Освітлення.
Пеларгонії світлолюбові культури. На західних, південно-східних і
південно-західних вікнах краї листя підсихатимуть. Затінюючи вікна в полуденний
і післяполудневий час, можна оптимізувати світловий режим.
Денне світло одностороннє, тому рослини часто витягуються у
напрямку до вікна. Для усунення небажаного ефекту необхідно регулярно повертати
рослини 90°.
При розміщенні пеларгоній також слід враховувати, що на
підвіконні вони одержують не більше 50% від максимальної освітленості, на
відстані 1м від вікна кількість світла зменшується ще на 25%, на 2 м . до 20% від повного
освітлення. Щоб поліпшити світловий режим у кімнатах в похмурі дні, застосовують штучне освітлення(лампи
розжарювання потужністю 60-100 Вт, та люмінесцентні). Тривалість освітлення - 6
годин на добу.
Полив і вологість повітря. Залежно від виду і пори року
пеларгонія виявляє різні вимоги до поливу і вологості повітря. Більшість сортів
з груп зональних, королівських, плющелистих пеларгоній влітку вимагають
багатого поливу. У той же час між поливами верхній шар ґрунту не повинен бути
дуже вологим, не можна допускати і застою води, забезпечивши хороший дренаж.
Зазвичай полив проводиться традиційно
через верх. Ґрунт краще поливати невеликими порціями, тоді вода поступово
промочує субстрат. Для видів і сортів з рясним опушуванням небажано допускати
попадання крупних крапель води на листя. Поява води в піддоні ознака того, що субстрат насичений водою.
В той же час при такому способі поливу досить велика частина мінеральних
речовин поступово вимивається з субстрату. Можна також використовувати
чергування верхнього і нижнього поливу. Для цього при нижньому поливі треба
налити воду в піддон, почекати, поки основна її частина вбереться, і злити
залишок.
Температура води для поливу повинна бути однаковою з
температурою навколишнього повітря або трохи теплішою. Влітку рослини краще
поливати увечері, щоб уникнути опіків листя їх не поливають в тому період, коли
на рослини падають прямі сонячні промені.
У проміжках між поливами субстрат час від часу обережно
розпушують. Взимку полив слід обмежити. Взимку температура води для поливу не
повинна бути вища за кімнатну, оскільки вона може викликати передчасне росту
рослин в умовах недостатньої освітленості, рослини витягуються, стебло втрачає
міцність. Вода також не повинна бути занадто холодною, в цьому випадку вона
практично не поглинатиметься рослиною.
Загальні правила обрізки
пеларгоній:
1. Обрізайте пагони над листовими вузлами
з нирками, які розташовуються (будуть рости) убік зовнішньої частини рослини.
Таким чином, можна стимулювати розвитку зовнішніх гілок і уникнути їх
розростання всередину рослини (велике число гілок і листя, які ростуть
усередину, тобто в середину рослини зменшує циркуляцію повітря, проникнення
світла, сприяє розвитку грибкових захворювань).
2. Обрізуйте безпосередньо над листовим
вузлом з ниркою.
3. Прибирайте перехрещуються гілки,
особливо які ростуть всередину рослини. Вони заважають один одному нормально
розвиватися і загальний вигляд рослини погіршується.
4. Обрізуйте мертві і заражені хворобами
частини рослини. Заражені гілки, по можливості, потрібно обрізати на відстані
не менше 5 см .
від ураженої частини в зоні здорового зеленого стебла.
5. Молоді гілки, які ростуть від основи
стебла необхідно прищипувати. В іншому випадку рослина буде витрачати свою
енергію на розвиток цих бічних гілок.
6. Після відростання молодих гілок до 3-4
листових вузлів, їх необхідно прищипнуть. З листових пазух почнуть розвиватися
нові гілки, на яких через 8-12 тижнів утворюються квітконоси.
7. Свіжі зрізи гілок необхідно обробити
засобами на основі спирту, присипати фунгіцидом або товченим деревним вугіллям.
8. Після обрізки рослину можна підгодувати
добривом, щоб стимулювати зростання нових гілок.
9. Коли рослина сформувало багато нових
гілок, деякі з них, особливо ті, які ростуть усередину (в середину) крони можна
видалити. Таким чином, остаточно формується зовнішній вигляд кущ.
(див.
Додаток №2)
Шкідники
Як і всі кімнатні рослини, пеларгонії можуть пошкоджуватися
комахами-шкідниками. Вони порушують нормальне проходження фізіологічних
процесів в рослині, внаслідок чого сповільнюється ріст, знижується число
квіток, втрачається декоративність. При сильному пошкодженні рослина зазвичай гине.
Найбільшої шкоди пеларгоніям приносять тля, білокрилка,
кліщі, червець, щитівки, довгоносики.
Тля - дрібна комаха, 0,5 - 0,6
мм завдовжки, довгастий яйцевидної форми з м'якими
зовнішніми покривами. Забарвлення тіла неоднакове і залежить від виду тлі. Вона
міняється від жовто-зеленої до чорної. Найчастіше зустрічається оранжерейна тля
жовтувато-зеленого забарвлення з довгими ногами і вусиками. Тля мешкає великими
колоніями на нижній стороні листя, бутонах, квітконіжках. У колоніях
знаходяться безкрилі і крилаті особини, які перелітають і заражають інші
рослини. Розвиток одного покоління в кімнатних умовах закінчується протягом 20
днів, в оранжерейних 8 - 12 днів. У зв'язку з високою плодючістю (самки проводять
до 100 личинок кожна) і швидким розвитком чисельність тлі швидко зростає. В
умовах закритого ґрунту шкідники в великій кількості спостерігаються навесні і
раннім літом. Унаслідок висмоктування клітинного соку листові пластинки
деформуються, бутони не розпускаються, рослини забруднюються солодкуватими
виділеннями тлі, на яких поселяється гриб сажа. В результаті втрачається
декоративність рослин. Крім того, тля може бути переносником багатьох вірусів.
З метою боротьби необхідно обприскувати рослини препаратами,
які містять перметрин.
Білокрилка - дрібна комаха (близько 1 мм завдовжки) з жовтуватим тілом, двома
парами крил, покрита білим борошнисто-восковим нальотом. Личинки цього шкідника
блідо-жовті з оранжево-червоними очима, покриті короткими волосками. Останніми
роками білокрилка стала одним з основних шкідників оранжерейних рослин. Личинки
і дорослі комахи висмоктують сік з листя, черешків, рідше із стебел. В
результаті листя обезбарвлюється, жовтіє, а іноді засихає і обпадає. На
виділеннях білокрилки, що збереглися,
також може поселятися гриб сажа, унаслідок чого порушується фотосинтез, рослина
слабшає і гине. Білокрилка швидко розмножується. Боротися з нею важко кожні три
дні необхідно обприскувати уражену рослину препаратами, які містять перметрин.
Павутиновий кліщ - дуже дрібна комаха, яку можна виявити, лише використовуючи
лупу. Поселяється на нижній стороні листової пластинки і утворює тонку
павутину. Саме по її наявності легко виявити появу шкідника. Розвиток одного
покоління кліща проходить протягом 12-23 днів, залежно від температури і вологості
навколишнього середовища. Кліщ викликає знебарвлення і опадання листя, заражені
рослини втрачають декоративну цінність, а у разі сильного пошкодження- гинуть.
Попередити появу павутинового кліща можна щоденним оприскуванням листя
звичайною водою.
При перших ознаках зараження необхідно оприскати рослину
розчином системного інсектициду. Для закріплення результату обробку повторюють.
Щитівка - личинки першого віку, після
прикріплення до рослини втрачають рухливість, покриваються восковим щитком у
вигляді бляшки. Щитки розрізняються по величині і формі найчастіше вони округлі
або овальні, білого, коричневого або бурого кольору. Дорослі особини і личинки
завдають шкоди рослинам протягом всього року, висмоктуючи клітинний сік з листя
і стебел, черешків і чаші листів. Пошкоджені рослини жовтіють на них
з'являється деформоване листя, терати потворність, листя часто обпадає.
Щитівку, поки її мало, легко видалити вологою ганчірочкою або ватяним тампоном.
Після видалення шкідника необхідно оприскати всю рослину системним
інсектицидом. При сильному пошкодженні боротися з щитівкою дуже складно, а в
деяких випадках практично неможливо.
Борошнистий червець - комаха, що смокче, добре помітна неозброєним оком.
Червець найчастіше з'являється на нижній стороні листя, уздовж жилок і на
стеблі. У пазухах листя і в тріщинах кірки білі ватоподібні виділення, куди
самка відкладає яйця, свідчать про появу шкідника. Личинки, які народилися,
розповзаються по всій рослині. Борошнистий червець найчастіше зустрічається в
оранжерейних умовах, але і в кімнатах
він не рідкісний, хоч і не бажаний «гість». Личинки і дорослі комахи смокчуть
молоді пагони, листя, бутони. Цим вони затримують росту, при рясному виділенні
самками медяної роси на листі з'являється грибок сажа, що забруднює рослину. З
ураженням в легкій формі боротися нескладно досить протерти уражені місця
вологою ганчірочкою або ватяним тампоном. При сильному зараженні боротися з
шкідником важко необхідне щотижневе обприскування системним фунгіцидом. Деякі
любителі застосовують для обприскування препарат актара.
Не менше шкоди, ніж комахи, завдають рослинам гриби, бактерії
і віруси збудники інфекційні захворювань. Захворювання зазвичай свідчить про
несприятливі для рослини умови вирощування. При появі перших ознак захворювання
необхідно:
- видалити пошкоджену частину
рослини;
- якщо потрібно, застосувати
відповідний препарат;
- у разі глибокого пошкодження
рослину доведеться знищити;
Найчастіше пеларгонії страждають від
наступних хвороб:
- Чорна ніжка - вражаються стебла і живці. Розвитку
захворювання сприяє перезволоження або ущільнення субстрату, яке є наслідком
поганого дренажу. При посадці живців треба стежити, щоб ґрунт не був дуже
вологим, не накривати живців скляними банками або пластиковими пакетами.
Уражених живців слід видалити;
- Сіра гниль - виглядає як сіра пухнаста цвіль, яка
в прохолодних і вологих умовах і застійному повітрі може покрити будь-яку
частину рослини листя, стебла, бутони і квітки. Хворобу викликає гриб Botritis
cinerea. Обріжте і спаліть всі уражені частини рослини. Видаляти запліснявілий
ґрунт краще, якщо ви зміните весь субстрат на новий. Обробіть рослину системним
фунгіцидом. Зменште полив, рідше проводіть обприскування, провітрюйте приміщення;
- Борошниста роса - виявляється у вигляді білого
борошнистого нальоту на листі, здатного розповсюджуватися на стебла і квітки.
Збудник - Oidium
erysiphoides. На відміну від сірої гнилі, захворювання рідкісніше, ступінь
ураження не дуже сильна, але декоративність рослини знижується. Уражене листя
видаляють, рослину обприскують системним фунгіцидом. Можна опилити листя
порошком сірі. Необхідно забезпечити
доступ свіжого повітря;
- Коренева гниль - найбільш серйозне захворювання. Листя
в'яне, потім швидко темніє, і рослина гине. Причина — враження
грибами і бактеріями із-за перезволоження субстрату. Найчастіше це представники
Роду Pithium. Врятувати рослини можна тільки при ранній діагностиці
захворювання, застосовуючи методи хірургічного втручання. І навіть цей спосіб
лікування не гарантує стовідсоткового успіху, але більшість рослин на цій
стадії захворювання можна врятувати, тому варто спробувати. Коріння рослини
необхідно звільнити від субстрату, відмивши їх під струменем води. Потім
рослину кладуть на стіл і обрізають гострим ножем все м'яке коріння, що
потемніло. Так само роблять із стеблами і листям на якому є ознаки гнилизни.
Якщо рослина має велика верхню частину її видаляють, щоб ослаблене коріння
могло забезпечити нормальне живлення погонам, що залишилися. Частину, що
обрізають, укорінити, вона напевно вільна від збудників захворювання. Всі місця
зрізу опудрити порошком деревного вугілля. Обережно пересадити рослину в горщик
з свіжим субстратом, полити слабким розчином карбендазима. Помістити в світле, але без
прямих сонячних променів місце. Не поливати рослину до тих пір, поки не
з'являться нові пагонам, потім поливати дуже обережно, прагнучи не допустити
перезволоження ґрунту;
- Іржа - на нижній стороні листа з'являються коричневі плями, що мають
вигляд концентричних кіл. Збудники гриби з р. Puccinia. Боротися із
захворюванням важко уражене листя видаляють і спалюють, забезпечують притік до
рослини свіжого повітря і обприскують системним фунгіцидом. Не рекомендується
розмножувати уражену рослину щоб не розповсюдити шкідників.
Лікувальні властивості пеларгоній
Зазвичай,
вирощуючи пеларгонію на підвіконні, милуючись білими, рожевими, червоними,
яскравими суцвіттями-кулями, навіть не замислюєшся над лікувальними
властивостями цих квітів. Тим часом мати вдома кущик герані – означає
почуватися захищеним і енергетично, й фізично, причому від багатьох недуг і ,
навіть, « поганої» енергії. Лікуватись за допомогою пеларгонії та її ефірної
олії дуже просто й приємно. Вона здатна оздоровлювати господаря дому навіть у
тому разі, коли він сам про це й не думає.
Пеларгонія благотворно впливає на атмосферу в
оселі, знищуючи хвороботворні мікроорганізми в повітрі, налагоджує здоров'я
кожного, хто просто живе поруч з нею.
Споконвіку в
Європі пеларгонія була квіткою міської бідноти – і невипадково. Своїми
фітонцидами вона оздоровлювала сире повітря робітничих бараків, допомагала
знімати втому, поліпшувала сон, була помічником в боротьбі з туберкульозом.
Помічено, що в кімнатах з геранню менше
затримуються мухи, а в шкільних приміщеннях, озеленених цими рослинами,
епідемії грипу мають локальний характер і проходять у легкій формі.
У ХХ столітті пеларгонії почали відступати
перед екзотичними кімнатними квітами, які довго не живуть, бо ґрунт під ними
напханий «хімією» з таким розрахунком, щоб їх купили, спокусившись буйним
цвітінням. А шкода: нині ми особливо потребуємо доброго захисника, який би
вбирав і нейтралізував усі ті шкідливі речовини, що ведуть наступ на наше здоров’я
в оселях.
Виявляється, людям зі слабкими нервами запах
герані зазвичай не до вподоби! І навпаки, він приємний тим, у кого стабільна
нервова система. Секрет у тому, що деякі види герані мають яскраво виражений
заспокійливий ефект. Саме аромат впливає на стан психіки, відновлюючи нервову
систему нормалізуючи важливі для організму процеси.
- З пеларгоній готують відвари для полоскання
горла в разі запалення слизової оболонки
а також використовують при стоматитах.
- Настоянки
пеларгонії дуже ефективні в разі кашлю, запальних хвороб внутрішніх органів, у
випадках сльозоточивості, катарактах очей.
- Геранієвий
напій оздоровлює щитовидну залозу, а змішане подрібнене лится з сиром у вигляді
компресів розсмоктує вузли.
- Найбільш ефективну і потужну оздоровчу дію
має сік герані. Його застосовують для лікування нежитю, отиту, катаракти,
регулювання цукру у крові хворих на діабет, а також як косметичний засіб для
протирання шкіри обличчя.
Отож, чи не варто вирощувати цю рослину?
Квітковий дизайн
Провівши дослідження фенологічні
спостереження за кімнатною рослиною пеларгонією, вирішено, що вони найкраще
підходять для приміщень з виходом вікон на південь або на схід, - адже тут
найбільше світла і тепла.
Найдосконалішою формою розміщення є переносні
квітники ( чаші, вази, корита ), в які висаджують ретельно підібрані зо
декоративними й екологічними ознаками рослини. Можна використати і підставки,
оскільки вертикальне озеленення дає змогу раціонально використовувати площу
приміщення.
Пеларгонії прекрасно компонуються одна з
одною, відносно кольорів квітів (
наприклад, червоне – біле ), листя, добре поєднується з іншими рослинами ( хлорофітумом, цибулинними ), бегоніями (
листковими) – створюючи квітучі осередки серед зелені.
Залежно від планування приміщень, рослини
можна розміщувати по одній або складати композиції з кількох екземплярів.
Зберіть невеличку колекцію пеларгоній,
експериментуйте, фантазуйте і у вас буде прекрасний кімнатний квітник або
завидне квітуче подвір’я.
(див.
Додаток №3)
Висновок
Опрацювавши
різні джерела знань і отримавши практичні навички з вирощування і догляду за
пеларгоніями, можна зробити висновок, що ця рослина має такі показники:
-
велика різновидність;
-
невибагливість;
-
легка в розмноження та догляді;
-
прекрасний зовнішній вигляд;
-
добре поєднується з різними рослинами;
-
має лікувальні властивості, оздоровлює
повітря.
Через це пеларгонію використовують в
озеленення усюди, зокрема вона успішно прикрашає вікна та подвір`я нашої школи.
Посадіть хоч кілька кущиків пеларгоній і вони
стануть окрасою вашого помешкання, офісу, школи та оздоровлять мікроклімат в
ньому.
Використана література
1. Барна М. М. Кімнатні рослини в навчально - виховному
процесі з біології. -Тернопіль: Навчальна книга, 2006.- 160 с.
2. Верзилін М. В. Мандри з домашніми рослинами. -К.:
Веселка. 1992 -
389с.
3. Нечитайло В.А. Боданіна В.А. Гриценко В.В. Культурні
рослини України. - К. Реклама, 2004.-134с.
3. Нечитайло В.А. Кучерява Л.Ф. Ботаніка вищих рослин.-
К.: Фіто соціоцентр, 2000.-180с.
4. Тавлінова Г.К. Квіти в кімнаті і на балконі.- Л.:
Агропроміздат, 1996. - 76с.
5. Зеленцова Л. П. //Розмноження пеларгоній насінням.
Квіти України. Журн. 2006 № 6.С. 34-36.
6. Зелюк. Р. Н.
Невимовна краса Пеларгонії великоквіткової. Квіти України. Журн. 1999.№
9. С. 13-18
7. Хессайон Д. Г. Все о комнатных ростениях.-Москва: Кладезь-Букс,
2002.-184с.
Сайти׃
Відділ освіти і науки Любешівської РДА
Бірківська загальноосвітня школа І-ІІІ ст.
На
конкурс «Новітній інтелект України»
Як зацікавити жити і працювати в селі: інноваційні рішення
Підготувала учениця
11 класу
Кухарик Оксана
Керівник: Тарасюк Л.І.
2014 р.
План
1. Вступ
2.
Проблеми
села та їх вирішення
3.
Розвиток
сільського зеленого туризму – як інноваційний
шлях до відродження села
4.
Як
зацікавити молодь жити і працювати в селі Бірки Любешівського району Волинської
області (власні дослідження та пропозиції)
5.
Висновок
6.
Список
використаної літератури
7. Додатки
Без молоді нема села, а без села немає України
Вступ
Завдяки природним та історичним обставинам в Україні село
відігравало особливу роль. Воно позиціонувалося перш за все, як важливий сектор
агропромислового комплексу. Наша країна – хліборобська держава, тому уявити її
без села, а тим більше сільського населення, дуже складно. Незважаючи на те, що
впродовж ХХ ст. Перша і Друга світові війни, колективізація, ліквідація та
званих «неперспективних поселень», інтенсивна урбанізація зменшили чисельність
сільського населення майже в двічі, але місце села в суспільному розвитку
країни не втратило своєї вагомості. Побутувала думка, що найталановитіші самородки є вихідцями саме з периферії.
Змінювались часи , тенденції, стереотипи, передовим місцем сільський талант
поступився більш прогресивним жителям міста таким чином обдарована юнь села
потратила в полон обставин ХХІ ст.
В Україні
понад 28 тисяч населених пунктів, у яких проживає третина населення нашої
держави. У сільськогосподарському виробництв зайнято майже 5 млн. осіб, що
становить 34% від загальної кількості населення, яке проживає в сільській місцевості.
1. Проблеми
села та їх вирішення
Сільська молодь
найбільше невлаштована, як в соціальному, так і в економічному плані. За
останні 11 років село втратило 260 тис. соціально-активних юнаків та дівчат –
майбутніх господарів землі. Майже 52 % усіх безробітних селян складає молодь у віці 16-34 роки.
Опитування
свідчить, що сільська молодь йде освіченою, компетентною в життя , з активною
громадською позицією. Але реалізація здібностей , професійної майстерності
відбувається переважно у містах. Молоді кадри майже не обирають суто
сільськогосподарських професій, таким чином села катастрофічно старітимуть і
навіть зникатимуть. Сьогодні село потребує нової генерації спеціалістів,
здатних жити і працювати у нових умовах. За статистикою, зараз у сільському господарстві
на керівних посадах працює лише 13% людей віком 30 років, а керівників з вищою
освітою тільки 36%. Тобто професіональністю сільської молоді ні на рівні уряду,
ні на рівні громадських організацій ніхто майже не займається.
Раніше була робота
, можливість будувати своє житло, надія на вищий соціально-побутовий рівень,
більша прив’язаність до своєї родини. Сьогодні ж втрачається присмак сільського життя. Молодь
обирає життя в місті, бо там більше шансів знайти роботу, отримати освіту,
ваблять міські умови життя, високий рівень побутової сфери, культурного
розвитку, а дехто просто мріє втекти подалі від руйнування села.
Наша країна робить
певні кроки у напрямку розв’язання проблем сільського населення. Заходи
сприяння соціальному становищу й розвитку молоді базуються на Конституції
України, певних Законах, щороку складаються в Україні і регіонах програми
зайнятості населення. Проте, вони не
охоплюють всього кола проблем працевлаштування
молоді, не враховують особливості та труднощі, що склались на селі внаслідок
економічної кризи.
2. Розвиток сільського зеленого
туризму – як інноваційний шлях до
відродження села
Українське село має
багатющу історико-архітектурну спадщину, культуру, самобутній побут, самою
природою даровані мальовничі ландшафти; наділене багатими лікувально-рекреаційними
ресурсами. Багаті села на індивідуальний житловий фонд та добрими і
працьовитими людьми. Разом з тим гострою проблемою для багатьох сіл є брак
робочих місць, зростаючий надлишок робочої сили, вивільнюваної з сільськогосподарського
виробництва. Враховуючи відсутність потрібних капіталовкладень на
створення нових робочих місць, більше уваги варто приділяти галузям, які не
потребують для свого розвитку великих коштів. До таких галузей відноситься і
сільський зелений туризм, який давно практикується в Україні. Адже в селах, які
мають відповідну рекреаційну базу, завжди було багато відпочиваючого міського
населення. Найпопулярнішими для відпочинку є села біля морів, річок та гірські.
Сільський зелений туризм - це проведення вільного
часу в сільському середовищі, якому притаманна відповідна забудова, сільський
побут, мальовничий ландшафт.
За визначенням експертів, сільський зелений туризм -
найдинамічніший сектор світового туристичного господарства. Обсяги надання
агротуристичних послуг у постіндустріальних країнах у 2-4 рази перевищують
обсяги зростання готельної бази та курортного сервісу в цих країнах.
Послугами сільського туризму переважно користується
молодь до 35 років, яка мешкає у великих містах їхня частка становить понад 4/6
від сумарної кількості агротуристів. У світі найбільшого розвитку сільський
туризм досяг у Північноамериканських країнах та Європі. Так, Європейський Союз
розглядає сільський зелений туризм як визначальний чинник розвитку сільських
територій і спосіб "прив'язки" трудових ресурсів до проживання і
праці у сільській місцевості. За оцінкою Європейської Федерації фермерського та
сільського туризму європейський
ринок налічує близько 2 млн ліжко-місць. В Україні він становить 150 тис.
потенційних учасників зеленого туризму. Офіційно запрошують на відпочинок у
сільську місцевість 37 садиб у семи регіонах країни. Спілка сприяння сільському
туризму вважає, що цей показник для України достатньо успішний.
Головною фігурою в
забезпеченні функціонування туризму, в організації відпочинку на селі виступає
сільська родина, яка надає житло, забезпечує харчування і знайомить з
особливостями сільської місцевості. Для того, щоб
здійснювати це на відповідному рівні, необхідно вчитись.
Сьогодні формується розуміння сільського зеленого
туризму як специфічної форми відпочинку на селі з широкою можливістю
використання природного, матеріального і культурного потенціалу регіону.
Сільський зелений туризм у більшості країн розглядається як невід'ємна складова
частина комплексного соціально-економічного розвитку села та як один із засобів
вирішення багатьох сільських проблем.
Враховуючи те, що в умовах загальноекономічної кризи
економічні і соціальні проблеми села надзвичайно загострилися, широке
розповсюдження і розвиток сільського зеленого туризму є особливо бажаними.
Позитивний вплив сільського зеленого туризму на
вирішення соціально-економічних проблем села полягає передусім у тому, що він
розширює сферу зайнятості сільського населення, особливо жінок, і дає селянам
додатковий заробіток; розширює можливості зайнятості сільського господаря не
тільки у виробничій сфері,
але й у сфері обслуговування. При певному нагромадженні числа відпочиваючих
з'являється потреба в задоволенні їх різноманітних запитів, а це, в свою чергу,
стимулює розвиток сфери послуг: транспортних, зв'язку, торгівлі, служби побуту,
відпочинково-розважальних та інших.
Особливо сприятливі умови для розвитку сільського
зеленого туризму створюються на територіях національних і ландшафтних парків,
де існує можливість поєднати повноцінний відпочинок з пізнаванням природничого
та історико-культурного потенціалу регіону.
Важливим результатом розвитку сільського зеленого
туризму є розширення можливостей реалізації продукції особистого підсобного
господарства, причому реалізації її на місці, і не як сільськогосподарської
сировини, а як готових продуктів харчування після відповідної обробки і
приготування. Досвід показує, що ті сім'ї, які приймають відпочиваючих,
вдосконалюють і структуру посівів на присадибних ділянках з урахуванням потреб
гостей, розширюють асортимент овочевих культур, фруктових дерев, ягідників
тощо; розвивають і урізноманітнюють присадибне тваринництво, заводять тепличне
господарство.
Розвиток сільського зеленого туризму сприяє
покращенню
благоустрою сільських садиб, вулиць, в цілому сіл; стимулює розвиток соціальної
інфраструктури. Звичайно, на перших порах приймання і обслуговування
відпочиваючих відбувається на базі існуючого житлового фонду з використанням
місцевих рекреаційних та інфраструктурних ресурсів. Але з певним надходженням
коштів від цієї діяльності ті, хто нею займається, починають робити вкладення у
покращення комунального
облаштування житла, вулиць; об'єднаними зусиллями добиваються зміни на краще
сфери обслуговування. А це одночасно й вагомий внесок у розвиток села.
Прикладом може бути створення місцевих осередків .
Суттєву роль відіграє розвиток сільського зеленого
туризму у підвищенні культурно-освітнього рівня сільського населення. Готуючись
приймати і обслуговувати відпочиваючих, члени селянських родин мимоволі змушені
поповнювати свої знання з ведення домашнього господарства, гігієни і санітарії,
приготування їжі тощо, а спілкування з гостями розширює їх кругозір, дає змогу
зав'язати нові знайомства, завести друзів в інших населених пунктах.
3.Як зацікавити молодь жити і
працювати в селі Бірки Любешівського району Волинської області (власні
дослідження та пропозиції)
Село Бірки розкинулось на березі річки Цир. Це
край лісів і боліт де мальовничі куточки дикої природи чергуються з
антропогенними ландшафтами. Частина північних околиць села відноситься до
Національного парку Прип’ять - Стохід. Село розташоване на трасі
Камінь-Каширськ – Любешів, має зручне сполучення з містами Ковель, Луцьк, однак
розташоване від них далеко. В цьому селі живуть гостинні і привітні люди.
Наявні ресурси села
Кількість населення ( учні - 295; молодь – 469 чол;
доросле населення – 1100 чол)
Школа – 295 учнів
Дитячий садок – 40 дітей
Будинок культури
Амбулаторія і аптека
Церква – архітектурна пам’ятка ХVІІІ
cт.
Дев’ять магазинів,
два бари
Наявність засобів праці: власні земельні паї , підсобні
господарства;
Нараховується транспортних засобів – 60.
Тракторів – 115 , коней – 450.
Спеціалізація села: молочно - м’ясне тваринництво і
картоплярство.
Село газифіковане.
Проблеми села
1.
Незайнятість
молоді села, особливо жіночого населення.
2.
Відтік
молоді на заробітки в Білорусь, Росію і частково в Польщу.
3.
Непрацевлаштованість
молодих спеціалістів з вищою освітою (педагоги, лікарі, економісти, екологи ) і
середньою спеціальною (спеціалісти лісового господарства, перукарі, молодший
медичний персонал, швачки, поварів).
4.
Екологічні
проблеми (невпорядкованість вулиць,
забрудненість села).
5.
Особлива
проблема на, мою думку, - це брак знань і вмінь з впровадження новітніх
технологій в сільському господарстві,
відсутність знань і навичок підприємницької діяльності.
6.
Дешевий
збут сільськогосподарської продукції (сировини).
7.
Факти
прояву пияцтва і не бажання працювати серед молоді.
Чим славетне село?
1. Працьовитим населенням.
2.
Традиціями
національної кухні: хлібопекарство,
в’ялення м’яса.
3.
Майстрами
по будівництву, пічному облаштуванню.
4.
Народними
промислами: бондарство, лозоплетіння, вишивка.
5.
В
селі проживає Довгун І.П. який спеціалізується на мануальній терапії
опорно-рухового апарата.
6.
Водними
ресурсами: озеро, річка; лісом – ягоди, гриби.
Виходячи з наявних ресурсів в селі можна розвинути
сільський зелений туризм. Я пропоную форму кластеру. Чому саме кластер? Це
ефективна на сьогодні форма кооперації зусиль жителів села. Одним із принципів
кластеру є одночасна присутність партнерства та конкуренції, що приносить у
справу солідаризм та постійне підвищення
якості послуг. Кластер – це як одна сім`я, одночасно дружна, але всі змагаються
один з одним. Кластер є громадською структурою, неприбутковою за формою. Щоб
стати її членом, треба бути зацікавленим у розвитку сільського туризму в селі.
Член кластеру отримує доступ до інформації, можливості навчання, можливості
бути прорекламованим.
Потрібно зробити так, щоб усі, хто побував у Бірках
відзначили, що тут ідеальне місце для
відпочинку: мальовнича річка, зі смачною рибою, свіже повітря, спокій, природа,
доброзичливі люди, смачні українські страви домашнього приготування. Тут можна
зануритись у мрії і забути про проблеми і негаразди, тільки «ти і природа». Це
одна з реклам продукту «Відпочинок в селі». Або ж «Активний відпочинок у селі»:
вам нададуть послуги активної ловлі риби і приготування «смаколиків» на природі, кінні і велосипедні прогулянки,
оздоровчі процедури з мануальної терапії. Таких
ідей можна запропонувати декілька на вибір туристам.
Для того, щоб відпочити у селі, треба зовсім небагато:
чисту хату, приємних господарів і людину, яка все це знайде, підготує і організує. Це
має бути людина яка знається на підприємництві, вміє господарювати, крім усього
ще й громадський діяч. І тоді успіх
забезпечений. Потрібно об’єднати в кластері сільського туризму і підприємців, і
безробітних, і працівників культури й освіти. І всі вони працюватимуть для
однієї мети – щоб гості отримали задоволення від відпочинку. Як правило,
кластер повинен працювати за основними напрямками:
·
організаційний
- координація роботи місцевих
підприємців з обслуговування туристів,
взаємодія з органами влади;
·
освітній
– проведення навчання – семінарів, тренінгів, надання консультацій, підготовка
й проведення освітніх заходів;
·
інформаційний
– маркетинг сільського туризму: в Інтернеті створити рекламні сайти , вивчити і
запозичити наявний зарубіжний і вітчизняний досвід туристичних фірм, створювати
рекламні проспекти. (Додаток 1, 2)
Якщо говорити за результати, то якщо кластер прийняв би
100 гостей і кожен з них залишив тисячу
гривень то можна підрахувати додатковий заробіток для мешканців села.
Що може запропонувати гостям
кластер у Бірках?
Все дуже просте і доступне, але натуральне і природне:
Ø
проживання
в затишних садибах з усіма зручностями;
Ø
харчування
на замовлення;
Ø
свіже
повітря, спокій і тишу сільської місцевості;
Ø
активний
відпочинок в лісі, на річці;
Ø
активні
вело і кінні прогулянки;
Ø
туристичні
пізнавальні походи;
Ø
участь
у народних святах і обрядах;
Ø
відвідування
ярмарків сільських умільців;
Ø
навчання
народним промислам та рукоділлю;
Ø
мануальну
терапію, лікування продуктами бджільництва;
Ø
фіто
ванни, сауну, чаї та оздоровчі процедури.
Таким чином, за
кілька років можна позбутися багатьох сільських проблем.
Отже, якщо ви хочете, щоб молодь любила село і хотіла там працювати,
щоб усі побачили, відчули і зрозуміли справжню Україну - шукайте села, де є активні і працьовиті люди.
А якщо справу поставити ширше і пам’ятати що в селі туриста приймає не один
власник оселі а вся громада, то стане зрозумілим, що сільський туризм стає не просто новою формою діяльності
сільських мешканців, а й ще благородною справою відновлення нашої країни.
Висновок
Сільське юнацтво - своєрідний суспільний організм, який
має свою точку зору і стійку позицію. Воно сприймає час і життя таким, яким
воно є, і прагне у ньому себе знайти. Молодь вправніше від дорослого населення
орієнтується у потоках швидкоплинної цивілізації й швидко відшукує виходи зі
складних ситуацій. Тому потрібно проводити молодіжну політику, першочергове
завдання якої – створити сприятливі передумови життєвого самовизначення та
самореалізації молодих громадян, підтримати інноваційну діяльність , громадську
активність. А молоді слід перестати соромитися своєї малої батьківщини. Віра в
себе, впевненість і наполегливість руйнують усі перешкоди на шляху до успішного
майбутнього, і треба лише спробувати.
Список використаної літератури:
1. Всесвітня туристична організація. – http://www.world-tourism.org
2. Про затвердження державної
цільової програми розвитку українського
села на період до 2015 року: Постанова Кабінету Міністрів України від 19
вересня 2007 р. № 1158 // Офіційний вісник України. – 2007. – № 73. – С. 7.
3. Рутинський М. Й., Зінько Ю. В.Сільський туризм. –
http://www.tourlib.columb.net.ua/Lib/green/siltur.htm
Додаток 1
Сільський зелений туризм пропонує
відпочинок у селі Бірки
Якщо
ви прагнете гарно відпочити, то вас
чекає ідеальне місце: мальовнича річка з
найсмачнішою рибою, свіже повітря, спокій, природа, доброзичливі люди, смачні
українські страви українського приготування. Тут ви забудете про свої проблеми
і негаразди.
Немає коментарів:
Дописати коментар